Петро Хаселев і пригоди синіх Жигулів

Петро Хаселев і пригоди синіх Жигулів

Наші мандрівники завжди дивували своїми поїздками. З введенням безвіза так взагалі можна дати волю фантазії і планувати найнезвичайніші подорожі. Наприклад, українець Петро Хаселев задумав проїхати половину Європи на «Жигулях», посерфити в Марокко й повернутися додому знову ж на «Жигулях». А що в нього вийшло з цього задуму, читайте в інтерв’ю з Петром нижче.

— Розкажіть про те, з чого все починалося, адже це не перша Ваша подорож такого роду.

— Почалося все з минулої поїздки, коли мій друг-колега запропонував узяти участь у Монгол-ралі. Це таке аматорське ралі, де учасникам потрібно доїхати з Лондона до Монголії на дешевому автомобілі з об’ємом двигуна до 1 літра без особливих правил і обмежень у часі. Було круто, весело й незвично, тому захотілося чогось такого ж і в цьому році. Мінус Монгол-ралі — це досить великий бюджет: там і стартові, і страховка, й інше. З цих міркувань у цьому році ми самоорганізувалися, у результаті вийшов ось такий ось проектик.

— Ви самі вибирали собі маршрут, міста, які відвідаєте, кінцевий пункт?

— Так. У нас було кілька фіксованих точок, бронь житла в Португалії і бронь порома в Марокко, в іншому ж ми кожен день вибирали напрямок, куди рухатися.

— А чому саме Марокко вибрали як фінальну крапку?

— Захотілося кудись, щоб цікаво, незвично і круто. Ну й подумали, а чому б не до Африки? Марокко — це така проста африканська країна, до якої найпростіше було доїхати за такий час. У нас було не більше 5-ти тижнів на всю авантюру, а оскільки ми вирішили їхати своєю машиною, яку любимо й хочемо повернути додому, довелося брати до уваги зворотну дорогу.

Сині Жигулі

— Ми чули, що подорож починали вчотирьох, але потім вирішили розділитися.

— Так, ми починали вчотирьох, нас було дві пари. На другий день подорожі всі трохи напружилися. Ми явно перевантажили машину, 4 людини плюс купа речей не сподобалося нашим 40-річним «Жигулям», ми так просідали ззаду, що протирали підкрилки колесами на поворотах. Ну й коли почалися гори, було важкувато, мотор грівся, гальм явно не вистачало. Тут ми зрозуміли, що машина не дотягне в такому режимі, і вирішили розділитися.

Хлопці орендували в Румунії машину, і проїхали з нами через Трансфагараш (найкрасивіший гірський серпантин у Європі — прим. ред.), це така дорога знаменита в Румунії, через гірський хребет. А потім вони полетіли до Іспанії, а ми поїхали вдвох далі.

— Скажіть, Ви проїхали через стільки країн на своєму шляху: яка сподобалася, запам’яталася найбільше? Які країни були, навпаки, найскладнішими?

— Ми проїхали через 15 країн. Подолали майже 15 тисяч кілометрів.

Нам дуже сподобалася Боснія і Герцеговина, там дуже красива природа, класна столиця Сараєво. Атмосфера панує абсолютно спокійна, сила-силенна туристів. Ось у Сербії, у Белграді, відчувається ще така трошки скорботна атмосфера й напруженість, а ось у Боснії вже все добре.

Звичайно ж, нам сподобалося Марокко, після такого довгого евротріпа (три тижні на той момент), коли потрапляєш до Марокко, усе навколо дуже відрізняється, абсолютно мусульманська країна, абсолютно інший менталітет у людей, інший клопіт. Осли в ходу, і водночас є круті автобани, контраст із Європою нас дуже вразив на той момент.

Петро Хаселев з супутницею

Дуже сподобалася ще Португалія, це була кульмінація нашого Серф-туру власне, там ми провели тиждень, випробовуючи себе в підкоренні хвиль. Серфінг — це окрема тема, про яку можна ціле інтерв’ю дати, але сенсу про це говорити немає, потрібно самому пробувати. Мені сподобалася фраза моєї подруги, коли вона дивилася на мої перші спроби: ти, каже, був як «кросівки в пралці» — дуже точний опис, як на мене. Але коли в тебе все ж виходить встати на дошку — відчуття просто фантастичні.

Що нам не сподобалося, так це Чорногорія, вона така вся надто вже туристична, вузько спрямована на пляжний відпочинок. Це явно не наш стиль, тому Чорногорію ми проїхали за день. Ще нам швидше хотілося потрапити до Албанії. До речі, Албанія — це відмінний приклад духу нашої подорожі. Спочатку ми планували їхати до Хорватії після Боснії, а там через північну частину Італії до Франції. Але якось прокинулися і вирішили, що буде круто захопити Албанію, потім переправитися поромом на південь Італії і проїхати її всю з півдня на північ.

— А в дорозі складнощі виникали якісь із документами, на кордонах, з візами — проблеми якогось такого характеру?

— Ми підготувалися добре, зробили візи. Взагалі-то нам потрібна була тільки одна віза в Марокко, усі інші країни були безвізові (за біометричними паспортами), ніяких проблем із цим у нас не було.

Що стосується документів: я оформив страховку на автомобіль, зелену карту, оформив у тех. паспорті газову установку. Єдиний випадок був, коли ми приїхали до Марокко на день раніше, ніж моя віза відкривалася, і нам довелося чекати до 12 ночі, щоб нас пропустили. Ми це зрозуміли вже на поромі, коли паспорт розглядали. Забавна ситуація вийшла, але насправді ми там усього годину прочекали.

У Європі

— Як вирішували питання з ночівлею та харчуванням?

— У нас був із собою повний набір для кемпінгу, намет, спальники, стільці, газовий пальник, тож ми намагалися жити максимально автономно. Це легко можна зробити будь-де, крім Іспанії, Франції та Італії. Там це нелегально. Місця для намету знайти можна, звичайно, але ми особливо не ризикували.

Ми в основному спали в машині або в наметі. Й іноді, коли вже зовсім хотілося якогось комфорту, ми знімали хостели чи AirBnB. До речі, я раджу використовувати цей сервіс, оскільки за ціною хостелу там можна знайти апартаменти з окремою кімнатою, гарним ліжком, і практично скрізь ми знаходили житло за прийнятними цінами.

Що стосується харчування: бюджетний варіант — це просто купувати їжу в супермаркетах і готувати самим. Наш стандартний день був: прокинуться, знайти кав’ярню для сніданку, круасани з кавою, наприклад, хоча від країни, звичайно, залежить. Потім днем ​​ми закуповувалися в супермаркеті й робили в дорозі якісь сандвічі, бутерброди або щось таке просте готували.

Ціни на їжу в супермаркетах такі ж, як у нас. Є, звичайно, окремі речі, які коштують дорожче, й окремі речі, які коштують дешевше. Але взагалі-то той же хліб, масло, ковбаса — усе приблизно стільки ж і коштує.

Якщо хтось хоче більше комфорту, то бажано бронювати собі всякі готелі по дорозі. Але таким чином доведеться прив’язуватися до чіткого графіку. А нам у такому стилі подорожі подобалося те, що ми куди захотіли, туди й поїхали. І де захотіли, там і зупинилися переночувати. Наприкінці ми вже так пристосувалися спати в машині, ми там ціле ліжко обладнали й навіть не складали його. Було в принципі цілком комфортно.

Спати в машині можна практично на будь-який стоянці, досить комфортно можна це робити на великих заправних станціях на автобанах. Або взагалі в будь-яке тихе місце заїжджаєш — і нормально. Ми собі завішували вікна занавісками і спали спокійно. Ніхто нас ніколи не чіпав, ніяких проблем не було.

Сині Жигулі

— Траплялися в дорозі співвітчизники-автомобілі? Інші «Жигулі»?

— Так, ми були шоковані, коли були в Португалії, у маленькому містечку такому чисто для серферів, неподалік від Лісабона. Стоїмо собі на перехресті, і тут повз проїжджає точно така ж «двійка», як у нас, один в один, із серфами на даху і з місцевими номерами. Ми їх не наздоганяли, на жаль, щоб поспілкуватися. Хлопці просто там живуть і використовують цей автомобіль кожен день, щоб дошки возити на пляж.

Також зустрічали дуже багато «Нив», «Ниви» є практично в кожній країні, такий автомобіль дуже популярний, а так більше ми, у принципі, не зустрічали «Жигулів» ніде.

— Як «Жигуль» переніс подорож?

— «Жигуль»? Героїчно все переніс. Ніяких технічних проблем не було. Один раз щось у нас там один циліндр перестав працювати в моторі на зворотному шляху, але він якось сам собою і відремонтувався. Ніяких серйозних ремонтів у нас не було.

Єдине, «Жигуль» трошки постраждав на зворотному шляху, ми потрапили в невелике ДТП, у Франції в’їхали в будинок на повороті. Якось усе дуже швидко відбулося, пішов дощ, а там якийсь у них асфальт аномальний, який стає неймовірно слизьким, коли на нього хоч одна крапля впаде. І нас просто на повороті, на швидкості 30 або 40 км на годину, занесло, і ми зачепили будинок. У результаті налякали кота й пом’яли крило. Але обійшлося без серйозних пошкоджень, навіть фари не розбили, і ніхто з нас не постраждав, тому все нормально. Господар будинку намагався стягнути з нас гроші на ремонт водостічної труби, але після того, як побачив мою зім’яту страховку, вирішив відпустити нас із миром.

— Як зустрічали вдома друзі/знайомі? Адже це така крута подорож насправді!

— З квітами нас не зустрічали, звичайно, плюс ми одразу пішли на роботу, на роботі відразу всі розпитували, усім цікаво. Нас приємно зустріли хлопці з каналу 2+2, ми з ними записали ролик для передачі «Джедаї. Воїни доріг». З друзями також влаштували вечірку і відсвяткували повернення.

У дорозі

— Швидко відійшли від поїздки? Як Ви взагалі почувалися перший час? Адже стільки часу за кермом.

— На третій день уже в принципі оговтався. Перші дні був у такій легкій прострації. Ми насправді дуже втомилися. У нас був такий щільний графік. У день ми проїжджали від 400 до 600 кілометрів, не кожен день, але приблизно в нас така була денна норма. Досить важко. До того ж ми їхали удвох із дівчиною, і 80% всієї дороги все-таки я керував машиною. Вона іноді сідала за кермо, але нечасто.

— Чим для Вас стала ця поїздка? Чи є плани на наступні подорожі?

— Що хочу сказати… Для мене це була не просто подорож, а цілий проект. Хотілося створити крутий блог про це, залучити спонсорів і хоч частково покрити витрати на подорож. Але, забігаючи наперед, скажу, що нічого в нас не вийшло. Як виявилося, ми в цьому нічого не розуміли на той момент. І, власне, не були готові.

Чому для мене це був проект? Ну, я витратив кілька місяців на підготовку машини. Там було досить багато чого зроблено: капітальний ремонт двигуна, заміна запчастин та інших речей, плюс «Жигулів» у тому, що запчастини недорого коштують. Ми потурбувалися про зовнішній вигляд авто, пофарбували дах, врізали величезний люк. Також ми створили Фейсбук-сторінку, акаунт в Інстаграмі, і хотіли робити всякі пости, бути весь час на зв’язку.

Але по факту, щоб красиво все це зробити, потрібен, по-перше, досвід, а по-друге, — достатня кількість часу. Часто ми просто фізично не могли цього робити. Адже потрібно і їхати, і насолоджуватися природою і краєвидами — щось для себе, так? Водночас потрібно весь час робити фотографії, обробляти їх, щось писати, і в нас взагалі-то не вийшло.

На майбутнє, ми думаємо, що треба трохи більше часу проводити в кожній країні, у кожному місті. Щоб був якийсь екстра-день для того, щоб зібратися, усе це профільтрувати й написати про це. Або просто потрібна окрема людина, яка не бере участь у керуванні автомобілем та іншому, а займається тільки ось цією медіа-штукою. Поки такі думки.

Петро Хаселев з супутницею

— Чи є у Вас кілька «фірмових» порад для мандрівників-початківців?

Щодо того, що хтось боїться відправитися в дорогу або не наважується: ніяких проблем у нас не було, ні з документами, ні з чим взагалі. Усі нам казали, що на такому старому автомобілі нас взагалі до Європи не пустять. Але ні: пустили, ще й удачі побажали.

Ми подорожували на газу, це значно дешевше, і, власне, в 14 країнах з 15 газові заправки були, газ коштує всюди у 2 рази дешевше ніж бензин. Є, звичайно, нюанси, пов’язані з цими заправками, але все можна знайти, усе можна зробити. Тільки в Марокко газових заправок немає, там ми їхали на бензині.

Для тих, хто ніколи не брав участі в автоподорожі — це дуже круто, це зовсім інший спосіб дослідження нових країн. Ви не просто прилітаєте в якесь місце, і там ходите по ньому… а ви проїжджаєте через всю країну, і ви бачите набагато більше. Усе, від маленьких сіл до великих міст.

Таким чином, складається певне чітке уявлення, що це за країна: які там люди, наскільки вони там щасливі чи ні, чим вони там більше займаються, який менталітет. І що найцікавіше: можна порівняти ці спостереження в різних місцях однієї країни.

Це неймовірно цікаво.

Сині Жигулі

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

This blog is kept spam free by WP-SpamFree.